-Олена, зайди до мене! Запрошення начальниці не віщувало нічого доброго. Але такої розмови Олена і уявити собі не могла. – Справа в тому, що тобі потрібно написати заяву про звільнення. – Чому, Ірина Дмитрівна, що я зробила? – Ти нічого такого не зробила. Просто мені потрібно влаштувати одну мою родичку на роботу. Вона в дуже скрутних обставинах, а у тебе чоловік є, так що перебиваетеся як-небудь, поки роботу собі знайдеш? – Але чому я? – А хто? Зінаїду Степанівну звільнити не можу, їй до nенсії всього нічого. «Так», – подумала Оленка, – «Зінаїда Степанівна не я, вона тобі голову відкусить». – На місце Марійки кого-небудь приймати не варто, – nродовжувала Ірина Дмитрівна, – вона на пташиних правах. Не сьогодні, завтра матуся наша з деkрету повернеться і прощай Маша. Моїй родичці потрібно щось грунтовне, так що, сама розумієш.
Олена відзначила про себе, що кандидатуру Антона начальниця навіть обговорювати не стала. Ще б пак, він же її улюбленець. – Та не куксись ти. Ти хороша дівчинка, роботу швидkо собі знайдеш. Напиши заяву, пропрацюєш ще два тижні, підготуєш мою дівчинку, а я тобі гарну рекомендацію дам. – Якби сьогодні легко було знайти роботу, вам би не довелося мене звільняти заради своєї родички. Я ніякої заяви писати не буду. – Шкода. Тебе я за будь- що звільню, знайду за що, не сумнівайся. Хотілося б по мирному вирішити це питання. – Вам легко казати, це ж я позбавляюсь доходів. От якби ви дали можливість знайти роботу… – Ні, вона не може чекати, поки ти будеш вибирати роботу своєї мрії.
Так що сідай і пиши. Олена заяву писати не стала і з того дня начальниця почала втілювати свою загрозу в життя. Вона стала уважно стежити, во скільки Олена приходить вранці і після перерви. Коли тут причепитися не вийшло, начальниця завалила її дурними, нікому не потрібними завданнями. Але і тут Олена постаралася не вдарити в бруд обличчям, і завдання виконувала в строк. Правда нер ви вже на межі. Проблема в тому, що в таких умовах їй навіть нову роботу шукати ніколи, так і на співбесіди не отпросишься. А останнім часом Ірина Дмитрівна стала чіплятися буквально до всього – до зовнішнього вигляду Олени, до її голосу. Але верхом витонченості начальниці стало звинувачення в тому, що Олена недостатньо щиро посміхалася, розмовляючи з клієнтом по телефону. Олена не уявляє собі, як захищатися від ти ранії за доnомогою закону. Якщо чесно, в цьому напрямку вона і думає. Зате подумує про те, щоб навести на начальницю псування, щоб хоч на тиждень відпочити від переслідувань.