Перший шлюб Іри тривав сім років. Вийшла вона заміж по любові, хоча зараз, озираючись назад, вона швидше назвала б це пристрастю. Любов більш глибоке і постійне почуття. У мене стійке відчуття, що розлюбити в принципі неможливо, коли когось по-справжньому поkохав. Покохати по-справжньому – це приймати людину такою, якою вона є, із усіма достоїнствами і недоліками. Побачити людину у всій своїй красі і прийняти це, і все одно хотіти про неї піклуватися, все одно хотіти бути разом. Ірина не була знайома зі своїм чоловіком до кінця, як це часто буває у людей, які вступають в шлюб, приймаючи за любов пристрасть і симпатію. Вона бачила в ньому ідеал, яким він ніколи не був.
Прикривши його справжню сутність уявленнями, вона уявила, що любить його. Він вчинив так само. Він не бачив у ній людину. Дивно навіть, що так довго цет безглуздий союз тривав, бо те, що не має міцної основи, не може зрости. З часом вони стали один одного дратувати. Іра виконувала обов’язки по дому не тому, що їй цього щиро хотілося. Вона просто ігнорувала свої почуття і підлаштовувалася під образ ідеальної домогосподарки. Вона не просила чоловіка про доnомогу, не сkаржилася. Їй навіть подобалося бути такою жер товною. А чоловік сам доnомогу не пропонував. Він з часом Іру перестав поважати, що цілком нормально.
Як можна поважати людину, яка свої особисті потреби не поважає? Почалися конфлікти з будь-якого приводу, і пара вирішила розійтися. Іра зрозуміла, що таке справжня любов тільки тоді, коли зустріла Ігоря. Він не обіцяв їй золоті гори, не дарував величезні букети, не клявся в любові, не обсипав компліментами. Він дивився на неї з ніжністю, носив важкі пакунки додому. Коли вона поверталася стомлена з роботи, сам готував вечерю. Іноді приносив сніданок в ліжко. Щодня цікавився її справами і самопочуттям. В бурю і заметіль ходив в аптеку, коли Іра хво ріла. Він любив її не на словах, він любив її кожним своїм жестом і вчинком, і вона навчилася так само.