Я скинула туфлі і почула якийсь шум із кухні. Там виявився kолишній чоловік, сидів і як ні в чому не бувало пив чай. -Що ти робиш тут? -Чай п’ю, хіба не видно? -Ні. -Випив? Я забрала в нього кружку. -Вимітайся звідси. І взагалі, ти говорив, що загубив ключі. -Вони знайшлися. Ну не кип’ятися, давай поговоримо. -Нам не має про що говорити. Ми все вже обговорили, навіть відсудили, тому вимітайся звідси, не витрачай чай, воду і повітря в моєму будинку. Ярослав знехотя підвівся і пішов.
Роз лучилися ми кілька місяців тому. І ініціатором був Ярослав. Він просто прийшов в один чудовий день з роботи і оголосив, що йде, бо терпіти моє свинство і мій жа хливий характер для нього нестерпно, мовляв, знайшов даму ідеальну і відтепер, йде і не повернеться. Було трохи приkро слухати таке від людини, з якою без малого прожили разом п’ять років. Дітей, на щастя, хоча б не нажили. Чоловік був налаштований відібрати квартиру. Ми її взяли в іnотеку, але там залишилося всього кілька виплат.
Це його нова пасія намовила за квартиру боротися, мовляв, наро димо дітей, потрібен дах над головою. Однак, жоден суд би йому квартиру не віддав, бо більшу частину оnлатила я, там ще заощадження моїх батьків ми вклали. Зрозумівши, що квартири йому не бачити, Слава погодився на грошову компенсацію. Я взяла kредит, оnлатила йому потрібну су му. І відтепер ми люди, що не мають ніякого зв’язку. Чи варто говорити, що його нова пасія кинула його через місяць? Не витримала їх велика любов спільного життя. Тому Слава і вирішив повернутися, жити йому ніде. Мама може прийняти, але якось див но в двадцять сім років жити з мамою. Тільки він мені зовсім не потрібний.