Марія та Денис були одружені вже двадцять три роки. Виховали у шлюбі двох дітей. Старшому сину двадцять два роки. Він переїхав і мешкає окремо. Донька поки що живе з ними і навчається в університеті. Марія вважала свій шлюб досить вдалим. Побут налагоджений, грошей не потребують. Мир, нудьга, гармонія, господарство, рутина. Як часто буває у подружжя, яке разом давно живе, запал почуттів давно згас. Марія сприймала свою сім’ю, як тиху гавань, куди приємно причалити і спостерігати за хвил ями життя, що постійно міняються.
Її це цілком влаштовувало. Одного чудового ранку Марія напекла млинців, розклала на столі столові прилади, тарілки, поклала банку з варенням, сметану, згущене молоко. Незабаром чоловік та донька прийшли, щоб поснідати. За столом йшла лінива розмова. -На початку весни жа хлива погода. Не знаєш , що вдягнути. У колготках вже спекотно, а без них холодно. Дожовуючи млинець, Денис каже: -Так одягни гольфи. Дружина та дочка здивовано переглянулись.
Звідки йому відомо про такий елемент жіночого гардеробу? У дружини такого зроду не було. Денис, помітивши, що сказав зайве, намагався виправдатися: -Так я в інтернет-магазині бачив, начебто зручна штука. Марія не повірила. Черв’ячок сумніву заліз у жіночу душу. Адже до цього вона навіть не підозрювала, що чоловік може їй зрад жувати. Потім із нього витрясла правду. Захотілося старому розважитись, пригод не вистачало, завів роман із молодою дівчиною. Божився Денис, що більше такого не повториться. Дружина його вибачила. Хвилі знову вщухли, і дні потягнулися звичною низкою одноманітності.