У двадцять два роки я вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Але мені належить одна третина батьківської квартири. Вона раніше належала батькові, і він написав заповіт, щоб потім її розділили на три рівні частини: мені, мамі та братові. Нині там живе брат зі своєю родиною та мама. Він був змушений до неї переїхати в якийсь момент, бо мама після втрати чоловіка почала прикладатися до пляшки і водити до нас у будинок усіляких алкашів та бомжів. Брат за нею стежив. Після переїзду вона трохи прийшла до тями, епізоди запою припинилися. Вона навіть роботу знайшла, почала за онуком доглядати. Ми з чоловіком живемо у двокімнатній квартирі, нашій доньці рік. Нещодавно наш сусід розпочав ремонт.
Через постійний шум донечка не могла заснути. Я вирішила на якийсь час перебратися до батьківської квартири. Усього на тиждень, доки не припиниться у сусідів шум. Зрештою я маю на це законне право. Взяла я дитину, речі першої необхідності, попередила чоловіка та поїхала. -Кать, а може краще до моєї мами? – говорив чоловік. -Навіщо турбувати твою маму? Я поїду додому. Тільки мені там не раділи. Варто мені переступити поріг, як невістка роздратовано гаркнула: -Чого приперлася з речами? -Ніна, я приїхала до себе додому. У мене тут більше прав ставити тобі такі питання. -А Нічого, що ми тут живемо?
Тебе не вчили попереджати? Я намагалася зберігати терпіння. -Мені не треба попереджати, коли я приїжджаю до себе додому. Зайшовши до своєї кімнати, я побачила, що вони всі мої меблі викинули і затіяли ремонт. -А за яким правом ви розпоряджаєтеся моєю кімнатою? -Це не твоя кімната. Ти тепер живеш у чоловіка. Це буде дитяча для моїх онуків – сказала мати. -Так, вали звідси, – усміхнулася невістка. Я все зрозуміла, взяла дитину та речі та поїхала до свекрухи. Сиджу тепер, розглядаю каталог залізних дверей. Встановлю у свою кімнату. Хто мені може завадити? Буде їм куля, а не дитяча. Адже якби вони нормально попросили, я б не відмовила. Ну що ж, побачимо хто кого.