Я любитель метро. Влітку прохолодно, їдеш без заторів і загалом мені подобається атмосфера. Так я трохи дивний. Але в години пік і в метро складно проштовхнутися. Натовп втомлених робітників, яким уже не важливо, в якому стані вони доїдуть додому, аби доїхати. Здебільшого ми їдемо “обійнявшись”, або бачимо перед собою чиюсь потилицю. Ми нікого і нічого навколо не помічаємо, у думках смачна, гаряча їжа, kохана дружина та діти. Одного дня я, як завжди, після роботи спустився в метро. Спочатку стояв біля дверей, але через пару станцій мені вдалося проштовхнутися трохи вперед. Я опинився поряд із трьома дівчатами.
Вони мали незадоволений вираз обличчя, і вони щось активно обговорювали. За кілька хвилин я зрозумів, що предметом їхньої дискусії став чоловік приблизно 37 років. Він виглядав дуже втомленим, сидів з опушеною головою / Чи спав, чи з напіввідкритими очима дивився в телефон. – Точно не спить, навіть дитина здогадалася б, що він прикидається. Напевно, йому соромно дивитися нам у вічі, – сказала одна з дівчат. Інші підтримали її. – Не чекайте, що вони будуть поводитися як справжні чоловіки. Сказали і почали дивитись на цього чоловіка нищівним поглядом. Старі бабусі, які сиділи поруч із цим чоловіком, теж підтримали дівчат.
– Ой, ці чоловіки. Ми давно зневірилися в них. А інша додала: – Вам не со ромно, чоловік, поступіться місцем. Він не витримав більше: – Ви думаєте, я з бару повертаюся додому? До речі, я працював, поки ви просто сиділи у ваших офісах. Дівчата такої відповіді не чекали. Вони хвилину подивилися один на одного, потім одна з них сказала: – На наступній станції вийдемо. З таким “не чоловіком” я їхати не хочу і не буду. Інші двоє її підтримали. У цей момент той чоловік різко встав із місця. – Нам не потрібна ваша послуга. Схаменулися, чи що? Чи совість замучила? Пізно вже. Чоловік, ледве стримуючи свою злість, сказав: – Я виходжу! – Ага, дуже раді цьому, – додали дівчата. Двері відчинилися, “не чоловік” вийшов, а дівчата nродовжили голосно шепотітися між собою.