Моя свекруха жила у сусідньому місті. Ми рідко бачилися, але стосунки із самого початку у нас склалися дуже добрі. Мені навіть здавалося, що ми могли б з Ніною Василівною подружитися, якби ми мали більше можливостей проводити час разом. Торік вийшло так, що свекруха трохи захво ріла. Вона, бентежачись, зателефонувала моєму чоловікові і попросила про доnомогу. Максим вирішив, що мати має до нас переїхати на якийсь час. Я не була проти. Чоловік працює, а я — домогосподарка. Я маю вільний час, щоб доглядати за жінкою. Мене хвилю вало тільки одне – Ніна Василівна дуже любить свого котика, а у нас із сином алерrія на шерсть.
Але я даремно переживала. Свекруха, знаючи про це, домовилася і залишила кота у подруги. Вже місяць я живу зі свекрухою. Моє враження не зіпсувало спільне життя. Мишко завжди її дуже любив. Тепер вона робить із ним уроки. Навіть будучи хво рою, намагалася мені в усьому доnомагати по дому. Прокинуся вранці, а стіл уже накритий, і сніданок готовий. Вся квартира наповнена апетитним запахом млинців. Ще Ніна Василівна одразу заявила, що хоче взяти на себе частину побутових витрат.
Ми з чоловіком, звичайно, не хотіли брати від неї гроші, але вона була наполеглива. Дивлюся я на цю жінку і захоплююсь нею. Вона така спокійна, така добра. Вміє по-справжньому прислухатися, брати до уваги, дбати про оточуючих. У такої людини дійсно є чому повчитися. Ніна Василівна швидkо одужала. Коли їй стало краще, вона почала збиратися додому. -Не хочу вам заважати. Молоді мають жити окремо. Дякую за все, дорогі. Щиро кажучи, мені навіть не хочеться, щоб вона виїжджала. Я звикла до її присутності. Син теж засмутився, що бабуся їде.