Я вже чотири роки одружений на Діані. Я був твердо впевнений весь цей час, що добре знаю свою дружину. Адже ми до офіційної реєстрації шлюбу досить тісно спілкувалися. Нині в нас уже спільний син. Багато хто вважав мою сім’ю прикладом для наслідування. Ми ніколи з дружиною не лаялися, обов’язки по дому чесно розподілені. Романтика в нашому шлюбі є, турбота один про одного також. У фі нансовому плані ми забезпечені. Я справді вважаю себе щасливою людиною. Однак останнім часом відчував, що щось змінилося у поведінці моєї дружини. Вона стала якась нервова, телефоном у моїй присутності розмовляти перестала.
Я намагався вивести її на відверту розмову, але вона казала, що це все обумовлено виключно nоганим самопочуттям. Я повірив. Тільки потім підслухав її розмову з матір’ю. Вони говорили про якусь дитину, яку звуть Маша. -Ні, я не зможу приїхати до неї цього тижня. Пауза. -Ні, мамо, спробую вибратися на наступному. Я тоді не став нічого говорити, але ввечері, коли син заснув, сів поряд із дружиною. -Наташа, хто така Маша?
Дружина зблідла і опустила погляд. Вона розповіла мені правду. До знайомства зі мною Наталка зустрічалася з хлопцем, який покинув її, коли дізнався, що вона ваrітна. Вона наро дила дочку. Коли вона познайомилася зі мною, то боя лася, що я не прийму її з дитиною. Тому Маша залишилася з тещею. Вона боя лася, що я кину її, коли впізнаю. Маша тепер живе з нами. Я абсолютно не проти неї. Не сподобалося лише те, що дружина стільки брехала мені. Хіба можна брехати коханим чи нехтувати дітьми? Залишився після останніх подій доволі неприємний осад.