Минулого року ми з дружиною вирішили під час довгоочікуваної відпустки поїхати у подорож. Поїздку ми планували до найдрібніших деталей, щоб відпустку провести з користю та насолодитися чудовими краєвидами нашої країни. Коли про наше рішення дізналася двоюрідна сестра дружини, то запросила нас погостювати в них. За її розповідю, місто було прекрасне, красиве, з відмінними локаціями для проведення часу – і ми погодилися зупинитися у них. Наша nодорож почалася зі столиці, а потім ми мали поїхати до рідні на кілька днів. Перед виїздом ми зателефонували і попередили, що за кілька годин будемо в неї.
При зустрічі стало зрозуміло, що вони не дуже раді бачити нас, хоча дружина завжди намагалася підтримувати теплі стосунkи з ріднею, дзвонила у свята, не забувала про важливі дати в сім’ї і просто обмінювалася кількома словами. Коли ми доїхали, був час обіду. Стіл був дуже скромний, на ньому не було навіть хліба. Ну, нічого, всяке у житті буває. ”Може, не встигла чи, мабуть, забула” – подумали ми. Після обіду ми з дружиною вирушили по своїм запланованим справам, пішли прогулятися містом, подивитися на пам’ятки.
Куnили м’ясо на шашлики та багато всякої всячини та подзвонили їй, що скоро будемо з м’ясом. Вона була не проти посидіти за вечерею з шашликами. А вдома на нас чекав сюрприз. Зайшовши додому, ми побачили ще людей, котрі вже тиждень гостювали у них. Чоловік із дружиною та троє дітей, та й ще ми й господарі у маленькій квартирі. Трохи розгубившись, ми все таки вирішили уточнити, де нам ночувати, на що отримали відповідь, що ніде – крім коридору. Якщо, звісно, хочемо залишитися. Ми одразу зібралися і мовчки вийшли з дому, поїхали у готель. Після цього із родичкою спілкування припинилося.