Повірте мені, добрі свекрухи теж бувають. Коли я навчалася на другому курсі, виявила, що чекаю дитину. Степан, мій хлопець та однокурсник, був не в захваті від цієї новини. Але мене підтримала його мати. Вона суворо заявила: -От якщо ти настільки дорослий, щоб дітей робити, то й відповідальність за свої вчинки маєш нести! Будь мужиком, Стьопа. Ми зі Степаном розписалися. На світ наро дився здо ровий хлопчик, якого назвали Робертом. Я перевелася на заочне відділення, Степан паралельно із навчанням підробляв.
Тільки зарnлата була маленька, без сторонньої доnомоги ми не впоралися б. Нам фі нансово доnомагала свекруха та моя мати. Свекруха наполягла, щоб ми з малюком переїхали до неї, щоб і з дитиною могла допомогти. Жодного разу за чотири роки спільного життя я не почула від неї жодного грубого слова та зауваження. Вона могла щось підказати, але завжди робила це дуже тактовно та доброзичливо. Мені навіть подобалося вчитися в неї чомусь.
Коли фі нансове становище покращилося, ми з чоловіком та дитиною переїхали на орендоване житло. Після цього Ірина Михайлівна не перестала нам доnомагати, вона сиділа з дитиною, і я змогла невдовзі також вийти на роботу. Свекруху я стала називати мамою, це вийшло якось саме, абсолютно природним чином. Коли нашій дитині було три роки, сталося нещастя, Стьопа потрапив під машину. Я залишилася сама з дитиною. Сімейний бюджет сильно скоротився, тоді саме свекруха стала моєю підтримкою та опорою. Ми вже багато років живемо разом.