– Ну як же так, Маріє Іванівно. Ви ж освічена жінка. Невже незрозуміло, що система безпеки контролю газового обладнання не може бути встановлена аби ким. А ви ще й такі гроші йому віддали. Марія Іванівна відразу після відходу майстра сама зрозуміла, що зійшла з розуму, коли віддала всі свої заощадження незнайомцю. Сама прийшла до поліції із заявою. Але тут її запевнили, що навіть якщо шахрая і знайдуть, грошей своїх вона швидше за все більше не побачить. З того часу минуло вже півмісяця. Грошей у неї зовсім не було. Та й звернутися по доnомогу їй не було до кого. Так вийшло, що особисте життя в неї не склалося. Все життя Марія Іванівна працювала у школі, а три роки тому її відправили на пенсію. Учні досі іноді їй дзвонили, цікавилися її справами, але не розповідати ж їм, що зараз їй навіть хліба куnити нема на що.
Щоб якось відволіктися від сумних думок, Марія Іванівна одяглася і вийшла прогулятися. Місто сяяло різнокольоровими вогнями. Народ поспішав зробити покуnки для свята. І Марія Іванівна відчула себе такою чужою на цьому святі життя. За склом кафе вона бачила людей, які весело сміялися. Стіл їх ломився від разних страв, а вона не могла дозволити собі навіть зайти випити там чашку чаю. Несподівано для себе Марія Іванівна почала nлакати, як раптом почула . – Мам, тату, а чи можна запросити бабусю, яка плаче, з нами в кафе? Марія Іванівна обернулася. Сказала це конопата дівчинка років восьми. – Ну що ти, дитинко, це незручно, – зніяковіло промовила вона. – Дуже зручно, – впевнено сказав батько дівчинки. – Свято скоро, а ви так засмучені. Непорядок! Ходімо-ходімо, відігрієтеся, розкажіть нам про свою nроблему.
Може, ми зможемо вам доnомогти. Марія Іванівна і сама здивувалася, що вже сидить у кафе і розповідає зовсім незнайомим людям про всі свої біди. – Вибачте, це так нетактовно з мого боку, – знову збентежилася вона і опустила в голову. Піднявши голову знову, вона помітила, як батьки дівчинки багатозначно передивляються. Перехопивши її погляд, батько дівчинки сказав: – Ви й уявити не можете, яка для нас удача зустріти вас. Не інакше янгол-охоронець Танюші постарався. Марія Іванівна не розуміла, про що йдеться. – Справа в тому, що ми вже кілька місяців шукаємо гувернантку для дівчинки. І ви нам ідеально підходите. Ну, як, згодні взятися за цю роботу? – Погоджуйтесь, Маріє Іванівно. А якщо вам щось не сподобається, то відмовитися можна будь-якої хвилини, – підтримала чоловіка мама Тані. І хоч подружжя вважало, що їхня зустріч справа рук янгола-охоронця Танюші, Марія Іванівна точно знала, що цього разу постарався саме її янгол-охоронець.