Вадима вирощував дідусь. Про матір він нічого не знав, а от батько його був невдалим музикантом, який поїхав закордон і покинув свого сина. Вадим про нього майже нічого не знав. Своїм ровесникам він іноді заздрив, у них були мами та тати, які куnували їм гарний одяг та смачну їжу. А дідусь працював на двох роботах, але все одно не міг добре забезпечити хлопчика, Вадим ходив у зношеному одязі і мав дуже мало іграшок. На його день народження він мріяв про велику пожежну машину або ігрову приставку.
Він вірив у чаклунство, заздалегідь написав листа чарівнику . Але рано в заповітний день знайшов під подушкою тільки стару дідову шкарпетку, а всередині одна єдина шоколадна цукерка. Від образи хлопчик розnлакався. Дідусь почав його втішати. -Ти не турбуйся. Чого ти nлачеш? Ти ще не здогадався , як тобі пощастило? Адже це незвичайна шкарпетка, вона чарівна. Щоранку в ній з’являється цукерка. І так завжди! Уявляєш? Чарівник зробив тобі чудовий подарунок, просто йому під руку потрапила моя шкарпетка, ось він її і зачарував.
Яка тепер різниця? Вадим витер сльози і глянув на носок. З того часу щоранку дійсно знаходив там цукерку. Діти з садка навіть заздрили , коли він їм розповів про своє чудове, магічне придбання. Так минули роки. Звісно, згодом він про все здогадався, але на дідуся за брехню не образився. Він навпаки був зворушений. Вадим виріс, закінчив інститут та знайшов гарну роботу. Про дідуся він не забув, він живе з ним разом із його сім’єю. На останній день народження Вадим подарував дідові шкарпетку, а всередині зелене яблуко. Від радості дідусь підстрибнув навіть. Далі передбачувано, щодня у діда у шкарпетці з’являється яблуко.