Рита розуміла, що сама здурила колись. Вони з Микитою були знайомі п’ять років. Спочатку просто товаришували. Він був чудовим другом. Він і до дому nроводжав, і дарував подарунки, і підтримував. А потім їм по вісімнадцять виповнилося. Дружба переросла у справжнє kохання. У Рити багато шанувальників було, всі хлопці району мріяли про струнку брюнетку, адже вона була справжня красуня, до того ж із веселим характером. Але вона не бачила нікого, окрім Микити. Коли Ріті виповнилося двадцять, мати почала їй набридати розмовами про заміжжя. Весь час голосила, що їй пора заміж, а то старою дівою залишиться.
Може, це тому, що в неї особистого життя не склалося? Ці розмови були щодня та постійно. Рита від них утомилася. Якось прийшла з продуктами до Микити, збиралася його улюблений суп приготувати. -У тебе дуже смачно виходить! – хвалив її хлопець, обіймаючи. -От одружишся зі мною, тоді буду постійно тобі смакоти готувати, – посміхнулася дівчина. -Рано для шлюбу, Рит. Мені лише двадцять. Я хочу грошей спочатку заробити. Щоб усе було за правилами, з обручкою, весіллям. Тут Ріта засмутилася.
Розповіла про те, що їй мати вдома постійно набридає. Тоді Микита запропонував переїхати до нього, але Рита боя лася, що її мати такий вчинок не схвалить. Вона ображалася на Микиту, що він заміж не кличе. Чому не може погодитись на цей штамп? Не потрібне їй було весілля! А мати весь час капала на мозок. Зрештою, Ріта, щоб її заткнути, погодилася на шлюб із Андрієм. Він давно її доглядав. Одразу, як дала згоду, зрозуміла, що дурість наробила, адже його зовсім не любила. Але пішла на цей крок до кінця на зло Микиті. Проте, долю не обдуриш. Сімейне життя не склалося з Андрієм. Він виявився скупим та грубим. Через багато років вона все-таки вийшла заміж за своє перше kохання.