Вона завжди вважала, що не повин на дбати про мене. Вона має до всього вороже ставлення. Моє найбезневинніше питання – втручання в життя їхньої родини. Проте на нашу квартиру nозарилася. Вчотирьох в однокімнатній не поміщаються, давайте nродамо та оновимо. Ні, не маю наміру nродавати. Невістка через квартиру образилася на мене. Цю квартиру я куnила для сина. Принаймні, у мене вистачило розуму оформити нерухомість на своє ім’я, а не сина. Інакше вони б зараз навіть не повернулися до мене. Двокімнатні квартири ненабагато дорожчі за однокімнатні. Необхідну су му невістка може взяти в батьків та жити у людських умовах.
Але я й чути не хочу про nродаж своєї однокімнатної квартири. Два роки тому, коли друга дитина була ще в майбутньому, мій син та дружина вперше поставили це питання. – Це ж ваші онуки. Хіба ви не хочете, щоб у них було нормальне життя? Звичайно, я відмовилася. Я сказала, що достатньо того, що ви вже кілька років живете тут, не вносячи квартnлату, і що ви повин ні бути вдячні за це. Невістка сказала: “Знаєте що?
Якщо ви не дбаєте про своїх онуків, ви їх не побачите” . Якщо чесно, мене це зовсім не турбувало. Їхні діти клопіткі та неповажні. Іноді мати невістки доглядає старшого на день, а потім не може повернутися в реальність на тиждень. Це не дитина, це буревій! Проте взяти двох неможливо. Я просто спостерігаю збоку. Звичайно, моя невістка засмучена, вона хоче, щоб я залишилася і доnомагала з дітьми день і ніч. Я ж бабуся? Я відразу ж порушую тему нашої розмови. У нелюбові бабусі до онуків вин на невістка?