З Ніною ми познайомилися і подружилися в університет. Ми з нею були однокурсницями і жили в одній кімнаті гуртожитку. Що мене вражало в ній-це те, що кожен свій крок вона узгоджувала з батьком. І твердо дотримувалася його інструкцій. Тато сказав, щоб після 23:00 була в своїй кімнаті, так вона зі студентських посиденьок йшла в зазначений час. Тато сказав, до весілля ні-ні, так у неї в університеті хлопчиків не було… Минуло десять років. Ми зіткнулися з Ніною в супермаркеті. Я запропонувала посидіти в кафе. – Я запитаю у тата, – відповіла подруга, і набрала батька. У мене очі вилізли з орбіт. Бабі тридцять років, заміжня, наро дила сина, але все ще відпрошується у тата?!
Папа дозволив. І ось ми сидимо в кафе. І я намагаюся випитати, як вона так може жити. – У мене син семи років, – розповідає Ніна, – ще хочу дочку, ну або хто там вийде, але тато каже, що ще рано. – А чоловік що? – Чоловік теж не проти дитини. Але ж тато сказав. У мене в голові не вкладалося, як так – “тато сказав”! – Ви залежите від твого тата фі нансово? – намагаюся знайти хоч якесь логічне обґрунтування. – Ні, що ти. Папа каже, що ми повин ні бути самостійні. Та й чоловік заробляє дуже добре. – А ти як заміж-то вийшла? Адже тато тобі забороняв зустрічатися з хлопчиками? – Якщо до мене хтось починав “підкочувати”, я спершу знайомила його з татом.
Він двох “забракував”, а ось з Ігорем дозволив дружити. Так ми і стали зустрічатися. І знаєш, я поцікавилася долями тих двох. Папа був повністю правий. Вони виявилися невдахами. Я nродовжувала перебувати в աоці. Сиджу, ляскаю очима, нічого зрозуміти не можу… Папа не тероризує, не примушує. Він тільки радить. Повна свобода волі. Хочеш – йди порадам, не хочеш-твоя справа. Батько усвідомлено взяв на себе відповідальність за вчинки дочки, а дочка усвідомлено слідує його повчанням. Обидва підкоряються цій необхідності. І як результат -у неї щаслива, успішна сім’я. Може бути в цьому сенс фрази: “Свобода є усвідомлена необхідність”?