Наша сім’я була великою-батьки і п’ятеро дітей, жили ми у величезній квартирі, що складається з чотирьох кімнат. Я і три мої сестри один за одним вийшли заміж і поїхали в інше місто. У нас з’явилися свої сім’ї, діти і свої турботи, але ми намагалися збиратися якомога часто. Я жила ближче всіх, постійно відвідувала своїх батьків. Через кілька років після того, як ми вийшли заміж, мої брати потрапили в ава рію і, на ж аль, ми їх втратили. Наш батько не зміг оговтатися від такого удару, через місяць і його не стало.
Моя мама дуже переживала з цього приводу: вона захво ріла, я стала відвідувати її все частіше і частіше, а ось сестри постійно говорили, що у них немає часу і турбот багато. Я сказала мамі, щоб вона до мене переїхала жити, вона відмовилася, прожила мама недовго. У мене було таке відчуття, що цей будинок був якимось проклятим. Після того, як не стало батьків і братів, постало питання спадщини: ми поговорили з сестрами, вирішили, що квартиру nродамо і кожен отримає свою частину в грошовому вигляді.
Виявилося, що наша квартира не була приватизована, потрібно було займатися оформленням документів, на що сестри все скидали на мене. Одна з сестер лаялася зі мною, кажучи, що я сама повин на займатися цим, так як у мене часу і можливостей багато, інша сестра не знала, кого підтримувати. Нещодавно я побачила, що сестра моя почала робити ремонт в квартирі, я сказала, що не проти буду, якщо вона буде там жити, але нехай вона хоча б віддасть мою частину, але сестра сказала, що у неї немає стільки грошей.