Вже другий рік як моя дочка відвідує дитячий садок і їй подобається після кожного приходу додому ділитися зі мною враженнями. Пару місяців тому Катя сказала, що хоче вийти заміж за Колю Рябова, що змусило мене посміхнутися і я стала розповідати, як вперше вирішила знайти собі чоловіка перед школою, тільки моя була молодша – всього 4 роки. На мою розповідь дочка задумалася і відповіла, що не буде чекати ще цілих два роки. Такого роду бесіди ведуться не тільки у нас з донькою. Пару днів тому я ненавмисно підслухала розмову хлопчиська зі своїм батьком.
Хлопчик сидів на шиї у батька, коли той ходив прямо, лише іноді повертаючи голову щоб дещо запитати. Коли в один момент ми встали на один рівень, я почула їх бесіду і слова тата, який запитував сина: “Павлуша, у тебе дружина все ще Глашенька?” На що син відповідає, що з Глашею не склалося і тепер він з Лерою. Ця розмова змусила мене знову-таки посміхнутися, але потім, задумавшись про те, що діти розігрують такі сцени як весілля, розставання, від носини та інше, а ми – батьки, можливо, не реагуємо відповідним чином і часто просто сміємося над малюками, які живуть в своєму окремому світі.
А чи варто замислюватися про те, що ще в дуже ранньому віці у дітей з’являються якісь установки щодо відносин шлюбу і т. д., і можливо варто зайнятися цим серйозніше, ніж стояти осторонь? Наприклад, останній виnадок з батьком і сином, де батько проігнорував той факт, що у його сина було вже кілька “шлюбів” і “роз лучень”, з простої причини, що хлопчикові все це набридне. Що, якби батько повівся інакше в даній ситуації і зміг би дати серйозну пораду? Можливо, від цього в майбутньому життя б цього хлопчика склалася інакше? Яка Ваша думка щодо цієї ситуації?