Я дуже сильно ображав свою маму, говорил, що як тільки стану повнолітнім, то відразу ж зміню своє ім’я, так як мені воно не подобається, а звуть мене Аврелій. І ось так, я часто ображав матір, говорив їй образливі слова, а вона все терпіла і не ображалася. Коли я став підлітком, то став прозвертати увагу на грубі висловлювання з боку однолітків, вони на мою маму говорили, що вона бабуся, адже мені було всього 16, а мамі вже за 55. Я ображався, nогано себе почував від цього, я втікав з дому, або пізно приходив, щоб не бачити маму.
Какім я був дурнем, що не цінував її, але в одну мить все змінилося. Я в той день дуже сильно накричав на маму, сказав, щоб вона мене не чекала, так як не потрібна мені і пішов до одного. І ось я прогулявся, вирішив піти додому, і коли зайшов, то не побачив маму, я подумав, що вона в магазин пішла. Двері були відкриті, я побачив, як до нас додому зайшов сусід, сказав, щоб я присів, так як нам потрібно поговорити.
Коли я запитав, що сталося, він розповів, що моя мама насправді потрапила в ліkарню і все через мене. Він зізнався в тому, що мама знайшла мене на вулиці, і забрала мене з собою, думала, що знайде батьків і віддасть їм, але потім вона дізналася, що батьки просто кинули його. Вона, навіть не думаючи, уси новила мене, і по щоках почали капати сльо зи. Я швидkийпро одягнувся і поїхав в ліkарню, увійшов у палату до мами і обійняв її; вона на мене не сердилася; зараз я зрозумів, яку дурницю зробив.