Багато років тому стався випадок, який я в житті не забуду. На свій день народження Оля прийшла в дитячий сад в новій сукні. Через кілька хвилин раптом пролунав крик.

Минуло багато років з тих пір, але цей день закарбувався, в моїй пам’яті на все життя і у всіх подробицях. У той день до нас в групу прийшла новенька. Оля була наша ровесниця. З першого погляду вона всім здалася див ною. На ній було велике плаття, яке не підходило за розміром, воно було заштопане в декількох місцях. Руде волосся було перетягнуте в тугий хвостик пошарпаним бантом. У великих, широко розкритих, зелених очах таївся незрозумілий мені смуток. Пізніше ми дізналися, що вона з неблагополучної сім’ї. Виховує її батько один, а мами у неї немає. Живуть вони бід но. Були у нас в групі близнюки — Алла і Надя.

Алла ще нормальна, а ось Надя всім спокою не давала. Вічно нахабно ламала іграшки інших дітей. Вона була донькою директора дитячого садка, тому її не лаяли. Вона користувалася своєю безкарністю і пишалася нею. Надя часто діставала Олю. Постійно підніжки їй давала, їжу в їдальні псувала, за кіски тягнула. Дівчинка терпіла мовчки, тільки nлакала іноді, сидячи десь в кутку. Ми намагалися заступитися за Олю, але зазвичай вихователька нас карала, адже Надя була недоторканна. На свій день народження Оля прийшла в дитячий сад в новій сукні. Воно було ніжно-рожевого кольору і дуже їй підходило, переливаючись усіма відтінками рожевого. Поділ сукні прикрашали дрібні стрази, які блищали при кожному русі. Всі діти захопилися нею і робили компліменти.

Близнюки не брали участі у всьому цьому, вони стояли в кутку і мовчки дивилися на дівчинку. Було видно, що чимось дівчатка незадоволені. Оля виглядала щасливою, зелені очі посміхалися. Під час прогулянки Оля відмовилася грати в пісочниці, щоб не забруднити нову сукню. Того дня пішов дощ, і у дворі було багато калюж. Ми, захопившись грою, випустили її з уваги. Раптом пролунав крик. Ми обернулися і побачили Олю в калюжі. Надя стояла над нею і сміялася. Поділ сукні було відірвано. Оля гірко nлакала. Вона, ймовірно, уявляла, як засмутиться батько, що плаття зіпсовано. — Ти жебрачка бомжиха, а не принцеса! — кричала Надя. Ця сцена вразила мене до глибини душі. Було дуже сумно бачити маленьку, беззахисну дівчинку, якій зіпсували свято. Протягом свого життя я намагалася нікому не робити бол яче.