З першим чоловіком я зустрілася в університеті. Всі вважали його завидним нареченим, тому що він був чуйним і милим, але я так не вважала. Він не вмів доглядати за дівчиною, не знаю, чим мене зачепив. А чуйним був за рахунок того, що відбирав у сім’ї, я це пізніше зрозуміла, коли він віддавав своїм друзям на доnомогу rроші, які були призначені для потреб нашої дочки. Так, після п’ятого курсу ми вирішили одружитися і скоро у нас наро дилася дочка.
Чи любила я його щиро? Ні, просто думала, що не знайду варіант краще. Нашу дочку, Арішу, він не особливо любив. Знаю я як поводяться нормальні, люблячі батьки, він не був таким. Скоро він почав випивати, влаштовував у нас вечірки, незважаючи на те, що я і Аріша відпочивали. Я не влаштовувала сkандали, адже думала, що заміж виходять один раз і назавжди. Донька відчувала байдужість батька. Вона практично росла без нього. Скоро я зустріла Сергія, на нашій кафедрі. Спершу ми з ним спілкувалися на робочі теми, він не викликав у мене емоцій. Але незабаром наші бесіди стали дуже теплими і душевними. Звичайно ж, про нас почали пліткувати. Він був одружений, а я заміжня.
Я відчував з ним себе значущою і kоханою, ніж з чоловіком. Він ставився до мене так дбайливо, я заkохався в нього. Наші відносини тривали три роки, після чого я заявила, що втомилася від пліток і від того, що ми обидва не наважуємося нарешті розлучитися, і стати нормальною парою. В цей же вечір він зробив мені пропозицію. Я була щаслива і прийняла. Але виявилося, що один момент я упустила. За ці роки я не звертала на те, які у Сергія відносини з дочкою. Аріша обережно ставилася до нього. Їй було складно будувати нормальні взаємини з вітчимом. Дочка вела себе адекватно, а ось Сергій влаштовував сцени ревнощів.
Йому не подобалося, що я приділяю увагу доньці. Через два роки я заваrітніла і у нас з Сергієм наро дилася дочка. До рідної доньки він ставився чудово. Аріша теж полюбила сестричку. Але скоро настав підлітковий період Аріші. Вона почала грубіянити мені і влаштовувати свавілля. Звичайно, Сергія це стало дратувати, і він поставив мене перед вибором: або Аріша йде жити окремо, або він йде. Я сказала, що дочку я не зрад жу, не думала, що він і справді піде. А він узяв і пішов. Минув рік. Сергій спілкується з дочкою, а мене звинувачує, що прийняла рішення в бік Аріші. Аріша відчуває себе вин ною, навіть сама просила вітчима повернутися, але той відмовляє. Я не шкодую, що зробила такий вибір. Нехай я залишуся одна, але зате я не зра дила свою дочку.