Нам у двері зателефонувала ваrітна молода дівчина . Вона сказала, що шукає Віктора, а Віктор – мій чоловік. Я не вірила своїм вухам …

Вчора я сиділа на кухні, накрила стіл і чекала чоловіка. Подзвонили у двері, і я подумала, що це мій kоханий. Відкрила, а там дівчина двадцяти років. Молода, красива. Вона мала засмучений вигляд і величезну дорож ню сумку в руках. — Здрастуйте, я до Віктора, — сказала вона, — справа в тому, що батьки вигнали мене, коли дізналися, що чекаю на дитину. Подумала, прийду, розповім Вікторові, що він скоро стане татом, і він прийме мене.

— Чого? А що ти думала, дівчино, коли стрибала на шию одруженого мужика ? — Я почервоніла від гніву. З Віктором ми знайомі майже тридцять років, а у шлюбі вже 26. Минулого року відсвяткували срібне весілля. Я навіть думати не могла, що чоловік мені зрадить, ще й з ровесницею дочки. Коли він встиг? Адже з роботи приходить додому без запізнень, на вихідних разом їздимо на дачу, або до дітей, у вільний час нянчимося з онуками. Який на хабний. Вирішив завести собі молоду пасію? — Тобто до одруженого? Я не знала, він збрехав?! — Дівчина і справді виглядала здивованою. — Не треба прикидатися і будувати з себе невин ну, бо я за свої вчинки не відповідаю, — сказала я і зачинила двері.

Я пішла на кухню, прийняла заспокійливе. Нашому шлюбу настав кінець! Я не збираюся прощати йому зра ду. Я була розчарована і почала nлакати. Вперше за ці роки я не хотіла, щоб чоловік повертався додому. Він відчинив двері своїм ключем, а я підготувала свою промову. — Настенька (він називав мене так), що за дівчина сидить перед дверима та плаче? — Запитав мене чоловік. — Що, ти ще й знущаєшся? Тебе потягло на молоденьких ? Вітаю, скоро станеш татом! – Що? — Чоловік виглядав вкрай здивованим. Я почала кричати, згадала всі його давні помилки та образи. Він стояв, дивився на мене, але не слухав мене, а думав. І раптом він сказав:

— Годі, зупинись! Я все зрозумів. -От і забирайся! — відповіла я. Він попрямував до дверей і повернувся назад із тією дівчиною. — Дівчино, ми знайомі? — Запитав він їй. — Ні, я вас уперше бачу. Ви також Віктор? Я прийшла до Віктора Смирнова. — Він живе на поверх вище, — відповів чоловік. — Ой, вибачте, вийшло непорозуміння. Моя помилка. А ви не знаєте, він одружений? Чоловік посміхнувся. — Ні, а хлопець він, здається, добрий. У мене ніби гора з плечей впала. Через мою безглуздість я могла зруйнувати нашу сім’ю. Віктор ще якийсь час тримав образу, мовляв , я йому не довіряю. І ось за два тижні ми запрошені на весілля: Віктор запросив нас.