Хоча на той момент мені було всього 5 років, але я точно пам’ятаю і вже назавжди запам’ятаю те почуття огиду, яке я відчувала по відношенню до дитячого садка. Це був просто жа хливий час для мене. Я кожен день задавалася питанням: “Навіщо мені все це?» Мені було добре сидіти вдома, грати саме зі своїми, а не з чужими іграшками. Вдома були рідні стіни, моя улюблена кімната-і це надавало відчуття комфорту і спокою.
Але коли я приходила в дитячий сад, то там мені не подобалося буквально все. Мене дратували дівчатка, які показували один одному свої наряди і мірялися тим, у кого плаття красивіше. Мене дратували ті дівчатка, які натягували посмішки і брехливо посміхалися в обличчя, хоча я прекрасно знала, що вони один одного ненавидять. Ми виконували якісь дурні завдання по типу “плескати і тупотіти”. Не розумію, навіщо це взагалі потрібно було робити, краще б нормально фізкультурою займалися.
Єдиний час, який мені подобався в садку – це тиха година. Тому що уві сні час проходить швидше. Але ж я постійно дивилася на годинник і чекала, поки мама мене забере. З садком у мене пов’язані тільки погані спогади. Але мої знайомі кажуть, навпаки. Вони обожнювали свій садок. І діти, з якими вони туди ходили, потім разом пішли в школу, і так залишилися хорошими знайомими на все життя. Я таке навіть уявити не можу. Я так рада, що у мене зараз в моєму житті немає нікого з дитячого садка або початкової школи.