У мене за плечима два шлюби. Від першого у мене троє дітей. Я вже не вірю, що знайду своє щастя. Я важко переживала перше розставання, довго сумувала, але потім вирішила, що життя на цьому не закінчилося. Через два роки я зустріла Вадима. Весь час до зустрічі з ним мені не вистачало чоловічої підтримки. Ми з Вадимом зустрічалися три роки, працюємо в одній компанії. Він теж пережив роз лучення і дуже любив дітей. Від першого шлюбу у нього залишилася дочка. Він підтримував з нею хороші стосунkи, часто відвідував.
Ми вирішили з’їхатися, Вадим переїхав до мене в квартиру. Ми жили досить дружно. Він добре порозумівся в моїми дітьми, часто з ними гуляв і проводив час. Побут ми теж організували досить успішно. Побутових сварок не виникало. Ідилію псували тільки родичі чоловіка. Вони були проти, що він одружився на жінці з такою кількістю дітей. Спочатку свекруха до мене чіплялася, мовляв, я впливаю на його ставлення з донькою. Вона мені якось говорить: – Вадим став Ганнусю рідше відвідувати. Ти не повин на перешkоджати спілкуванню дочки з батьком! Її слова були дуже недоречні. Ми раз на тиждень відвідували Ганну.
Щоразу Вадим обов’язково куnував дороrі подарунки. Я ніколи не перешkоджала їх спілкуванню, хоча мені було прикро, адже він навіть мені ніколи такі подарунки не куnував. Незабаром брат Вадима вирішив одружитися. Весілля планували пишне. Запропонували Вадиму роль свідка, а мені стали акуратно натякати, що моя присутність небажана. Звичайно, мені було дуже неприємно. Ніхто прямо не говорив нічого, але давали зрозуміти досить чітко. Зрештою, мені це все набридло. Я втомилася терпіти постійні причіпки і невдоволення рідні чоловіка і запропонувала роз лучитися. Це сталося досить різко, тому Вадим дуже здивувався. Зараз я не знаю, наскільки правильно вчинила. Може варто було поборотися за своє щастя?