Чоловік мій родом із села, закінчивши школу, вступив до інституту та переїхав до міста. І з того часу особливо його й не тягло до села, де жила його мати з вітчимом. Ми з чоловіком розписалися одразу після інституту, купили квартиру, сnлатили іnотеку. Ми ніколи не думали переїжджати до села. Мені вистачило знайомства з його ріднею під час нашої nодорожі. Олега вона загнала до городу, а мене до хати. Напрацювалися ми тоді до мозолів, ледь ноги забрали від його матусі. З того часу у мене більше не виникало бажання їх відвідувати. Нас від неї рятує відстань.
Нам є чим у місті зайнятися. Треба працювати, щоб утримувати дитину. Але свекруха вважає, що робочі руки пропадають просто так. Коли у нас наро дилася дочка, свекруха дуже зра діла, але любила онуку на відстані. Більше в гості з маленькою дитиною нас не кликала, зайвий тягар їй не потрібний був. Минулого року, раптово для нас, любляча бабуся згадала, що має семирічну онучку. Почала дзвонити і говорити, що внучці в селі буде добре, мовляв, там річка, природа, свіже повітря. Вмовила нас доньку відправити на літні канікули до неї.
Правда, мені не дуже подобалася ця ідея, але їм я не змогла протистояти. Відвезли Олю до бабусі, rрошей дали на проживання, залишили дитині телефон та поїхали. На серці в мене було якось неспокійно, але чоловік заспокоював мене: Це від того, що вона завжди була поруч. Вона має телефон, якщо щось трапиться, ми її відразу заберемо». З донькою ми були весь час на зв’язку, ніби не сkаржилася, але якась сумна була. У липні вирішили їм влаштувати сюрприз та відвідати. Оля була сумна, а коли ми залишилися наодинці, вона попросила її забрати. (SY/K) Виявилося, що вона весь день або в городі бабці доnомагає, або по хаті шарудить.
А коли донька з онуками приходить у гості, то Оля доглядає за малюками. Коли я сказала, що доньку забираємо, свекруха образилася. Чим більше вона описувала, як дитині добре у неї, тим більше я розуміла, що дитина потрапила до якогось трудового табору. Дочку ми забрали, а свекруха образилася на нас. Дзвонила тільки синові, а зі мною взагалі не розмовляла. І ось незабаром знову літ ні канікули. Вона знову нас згадала і почала дзвонити. Олю вмовляє поїхати до неї на літо. Знову пісню заводить про річку, природу та свіже повітря. Але донька категорично відмовилася, та й ми не хочемо її кудись відправляти. Нехай найкраще в місті залишиться. Так буде спокійніше і нам, і їй.