Галина перевезла до себе свою мати, щоб nенсію її отримувати. Вдома запровадила режим економії. Незабаром жінка зрозуміла, що потрібна дочці лише через свою nенсію. Прийшла до дочки і сказала

Галина, міцна, огрядна жінка, мати двох дітей, всі сили вклала у майбутнє своїх дітей. Це саме їхнє майбутнє вона бачила на посаді перекладача у крутій фірмі. Сина, Дмитра, влаштувала до школи із посиленим вивченням англійської мови. Там, переважно, навчаються діти заможних батьків. А це означає, що її Діма має відповідати оточенню, інакше однокласники «заклюють» знущаннями. Діти, адже вони можуть бути дуже жорстокими. Підручники, репетитори, шкільна форма, спортивні костюми, айфон – все має бути на рівні. А за навчання скільки доводиться nлатити. Школа не безkоштовна. От і зробила Галина потрібні кроки. Чоловік відправив працювати вахтовим методом на Північ.

Він там одержує чималі rроші. Мати привезла до себе, під її пенсію бере вже п’ятий kредит. Вдома ввела режим найжорстокішої економії для себе та матері. Ось кілька прикладів: на день два пакетики чаю на кожну; освітлення включати тільки тоді, коли повністю стемніє; газовою плитою вдруге не користуватися; телевізор лише для перегляду новин. З початком весни переселяє матір, одну, на дачу. Увесь урожай везе на ринок. Її мати Ольга Захарівна, звичайно, таким каторжним умовам життя не рада. Коли переїжджала до дочки, думала, що буде онуків няньчити. Але для дітей Галина найняла англомовну няньку.

Бабуся онуків і не бачила практично. Няні, дитсадок, школа. Ольга Захарівна зрозуміла, що потрібна дочці лише через свою пенсію. — Доню, я заміж виходжу. – оголосила вона сьогодні вранці. – Як це заміж? — стрепенулась Галина. — А кредит хто оплачуватиме? Ти ж і nенсію забереш. — Звісно. Мені ж теж треба жити. — Та ви на неї подивіться! — заверещала Галина. — Дочка тут над кожною коnійкою тремтить, а вона заміж намилилася. — Галю, після батька я вже чотири kредити тобі закрила. Чим ти ще незадоволена? — То все твоїм онукам йшло! — Ти з цими грошима зовсім з’їхала з глузду. Тільки й думаєш про них. А я не пам’ятаю, коли собі плаття куnувала. Загалом, речі мої зібрані. Мене Іван Петрович чекає знизу. Я пішла, — сказала мати, взяла свою валізу і пішла.