Мене виховувала бабуся, хоч у мене була мама. А коли вона прийшла до мене по доnомогу, я вже знала, як їй треба відповісти.

Мені було вісім років, коли батька не стало. Я мешкала з мамою. Незабаром моя мати знову вийшла заміж. З вітчимом я не ладнала, з матір’ю наші стосунkи стали натягнутими. Я перетворилася на служницю. А потім, коли мама наро дила, я повинна була няньчитися з малюком. Незабаром я переїхала жити до бабусі. Бабуся дуже любила мене. Мама жила своїм життям, про мене не згадувала. Вона мала свою сім’ю, і я стала зайвою. Мамі було не до мене. Про мене дбала лише бабуся. Вона й записала мене до художнього гуртка.

Я була талановитою, добре малювала. Бабуся мала простору квартиру, і з однієї кімнати вона зробила майстерню для мене. Минули роки. Я виросла і стала художницею. Якось ми з бабусею організували художню виставку, де продали усі картини. Я стала відомою у своєму колі. Але незабаром сталося найжа хливіше: моя бабуся пішла з життя. Вона була моєю єдиною родичкою. Через якийсь час я познайомилася з чоловіком.

Advertisements

Ми стали зустрічатись, і він зробив мені пропозицію. Незабаром ми вирішили побратися, і коли я зателефонувала матері, щоб запросити її на моє весілля, вона сказала, що не може прийти, тому що чоловік проти. Мовляв, він не мій рідний батько і не має жодного стосунkу до мене. Я кинула слухавку та заnлакала. На весіллі з мого боку нікого не було. Слава Богу, мені пощастило із чоловіком. Він у всьому підтримує мене. Минув час і мати зателефонувала мені з проханням. Мовляв, їм тісно у двійці, і вона просила віддати квартиру бабусі. Я їй відмовила. Вона має чоловіка, нехай він і піклується про них. Мені було приkро, бо мама згадувала про мене лише тоді, коли їй щось стало потрібне. Вони мені чужі – а в моєму житті немає місця для чужих людей.

Advertisements

Leave a Comment