Наша сусідка, бабуся Юлія, живе одна вже років 12-13, не пам’ятаю точно, коли її чоловіка, Володимира Михайловича, не стало. З тих пір бабуся живе одна, а її єдиний син з дружиною і двома дітьми живе в місті. У нього немає можливості забрати матір до себе, так як він сам з сім’єю живе в двокімнатній орендованій квартирі. Нещодавно баба Юлія захво ріла, а піклуватися про неї було нікому. Ми з сім’єю вирішили взяти турботу про самотню стару сусідку на себе. Раз в тиждень я ходила до неї прибратися. Що б я вдома не готувала, кілька порцій мій син відносив бабусі. Часто вона просила сходити в аптеку за ліkами і в основному за ліkи nлатили ми.
Не знаю, чи був син баби Юлі в курсі того, що відбувається. Так ми провели цілий місяць, а потім бабусі стало краще. Вона частенько заглядала до нас вечорами, а мені було тільки в задоволення хоч якось урізноманітнити дні самотньої жінки, адже самотня старість-справа така, ніхто від неї не застрахований. Коли бабі Юлі стало вже зовсім добре, до неї приїхав син зі своєю сім’єю. Баба Юлія влаштувала їм таке свято! Накрила їм королівський стіл і запросила мого сина в гості. Вже через 2 години син повернувся, а на ньому обличчя не було.
Він був чимось серйозно засмучений, ось я і запитала, в чому справа. Виявилося, баба Юлія покликала сина просто подивитися на її баrатий стіл, але перед моїм сином вона тільки маленьке блюдце поставила, чисто символічно. Наступного дня син баби Юлі заколов її порося. Половину старенька віддала синові, а половину залишила собі. Нам вона ні шматка сала не віддала. У баби Юлі після цього вистачило на хабства послати мене за маслом для смаження свинини. Я відмовилася йти, адже магазин знаходився на іншому кінці міста, а її син приїхав на машині, міг би і з’їздити за маслом для мами. Зараз ми з бабою Юлією вже не спілкуємося. Звичайно, коли ми бачимо, що вона зовсім нездужає, ми їй доnомагаємо, але в інший час ми чужі люди.