Наша сім’я любить вечірні прогулянки по нашому місту. Кожен день ми плануємо так, щоб до 7-8 годин у нас не було планів, і все було до роблено, щоб спокійно петляти по улюблених парках і скверах. Так в липні ми з сім’єю, як зазвичай, вийшли в парк. Скоро стало темніти. У такий час в тому парку було багато підлітків і дітей з батьками або з бабусями і дідусями, які доглядають за ними. Там ми зустріли і мою шкільну подругу, Таню.
Наші дочки були однолітками і добре ладили один з одним. Ми частенько зустрічалися в парку, щоб дітки спокійно пограли, і, щоб ми поговорили. Трохи пізніше стало зовсім темно. Я пару раз кликала дочку, але ніякої відповіді не було. Ми з Танею вирішили порізно шукати дітей, щоб знайти աвидше. Все, що було далі, пам’ятаю смутно. Я, кричачи ім’я дочки на все горло, йду вздовж дороги, що веде до парку, і бачу, як моя дочка лежить на асфальті, а поруч стоїть Таня і плаче. Намагаючись тримати себе в руках, я взяла дочку на руки, посадила її на лавку поруч і почала заспокоювати.
Навколо зібралися люди, вони щось радили, хотіли доnомогти, але я чула тільки nлач дочки. Вона сказала, що у неї дуже сильно бо лить рука. Я відвела її додому, а пізніше ми поїхали в ліkарню, де виявилося, що дочка зламала руку. Їй наклали гіпс, і ми пішли додому. Дочка вже вдома розповіла, що її штовхнула подруга, дочка Тані, але вона сказала, що це було випадково і вони просто грали не там, де можна було. Я не знаю кого звинувачувати: ту дівчинку, тому що вона штовхнула мою дочку, або мене, тому що я не стежила за дітьми?