Раніше у нас з моєю невісткою були чудові стосунки. Я часто готувала для онуків пиріжки і гостювала у них, і невістка була тільки рада цьому. Але одного разу я прийшла до них, а вдома була тільки невістка, Софія. Тоді вона була на 8-му місяці ваrітності, і я часто до неї заглядала – думала, раптом допомога по дому знадобиться, а її мама була далеко. Ми з нею попили кави, і, здавалося, все було добре, тільки Софія ховала очі від мене, а потім попросила більше не навідуватися до них, мовляв, нехай Льоша, мій син, іноді мене відвідує. У її награно спокійному тоні голосу явно було чути злість.
Після цього я майже не бачила невістку, лише іноді Льоша до мене навідувався. Не те щоб я сильно засмучувалася, але й не ра діла. Невістка своєю поведінкою руйнувала всі мої стабільно добрі стосунkи з сім’єю сина, а здебільшого – з нею, адже з сином я все ж таки бачилася. А все через її егоїзм: вона не хотіла бачити мене, важливу для її чоловіка жінку, на своїй території. За кілька тижнів Льоша повідомив, що у нас з’явився довгоочікуваний онук.
Ми з моїм чоловіком дуже хотіли його відвідати, але й не хотіли нав’язуватися Софії. На щастя, невістка сама зателефонувала і попросила, щоб ми посиділи з дитиною. Хоча, судячи з її голосу, це був наказ, ніж прохання. – Краще привозь сина до нас. Не хочеться довго затримуватися у вашому будинку, – відповіла я, адже образа в мені ще не вщухала. Ми весело провели час із онуком, погуляли, пограли. Але навіть не знаю, що робити далі: слухати невістку і виконувати її накази лише заради того, щоб порозумітися з онуком; чи бути мудрою та залишитися при своєму?