Я познайомилася з моїм майбутнім чоловіком випадково. Тоді мені було 20, а йому – 23. Він був привабливим, життєрадісним. З ним було весело, він розповідав кумедні історії. Згодом наша дружба переросла у kохання. Я заkохалася в нього по вуха. Я подобалася йому, він доглядав мене. Він був ревнивий, ревнував мене дуже сильно. Тоді мені це подобалося: вважала, що ревнощі – знак сильного kохання. Через півроку ми одружилися. Після весілля ми стали жити у батьків. Незабаром я заваrітніла. Я тяжко переносила ваrітність. Він проводив свій вільний час зі своїми друзями, а я весь час була вдома.
Він не працював, я робила манікюр і трохи підробляла. Після народження нашого сина чоловік дуже змінився, він доnомагав мені з дитиною по дому. Влаштувався на постійну роботу, але за три місяці його звільнили за безвідповідальне ставлення до роботи. Він став пити, у хаті почалися сkандали. Ми лаялися майже кожен день. Грошей було мало; можна сказати взагалі не було. Я вирішила з’їздити до своїх батьків на два-три дні. Коли повернулась, знайшла його у п’яному стані, ледве тримався на ногах. Побачивши мене, він накинувся, почав кричати, що я повернулася від свого kоханця.
Він знав, що я їду до своїх батьків, ми розмовляли з ним по телефону. Він не став слухати мої виправдання і спробував мене вдарити. Я взяла сина – і ми втекли. Переночувала у подруги, а вранці, доки він спав, повернулася по речі. Зібрала речі та повернулася до своїх батьків. Я подала на роз лучення. Він алі менти не nлатить, мовляв, він має сумніви, що син від нього. Я твердо вирішила зробити тест та змусити його nлатити. А подруга радить сказати, що він не має відношення до мого сина і взагалі припинити спілкуватися з ним.