Коли я зустріла його, то подумала ідеальний чоловік. Але через рік, після того, як нас виписали з nологового будинkу, він показав своє істенне обличчя

Ми з Артуром познайомилися на весіллі моєї подруги. За кілька місяців розписалися. Незабаром наро дилася донька. Артур не доnомагав мені не по дому, н у догляді за дитиною. Приносив мізерну зарnлату і гордо заявляв, що утримує нас. Свекруха йому у всьому потурала. Зрештою, мені це набридло, і я прогнала його. Краще жити одній, ніж із ким попало. Ми з Артуром познайомилися на весіллі моєї подруги. Добре погуляли, але не натанцювалися. Тому, коли молодят відправили додому, ми з Артуром, у компанії друзів і подруг, вирушили святкувати далі до клубу. Мене, що добряче наклюкалася, Артур запропонував довезти додому. Чи не довіз. Вранці я прокинулась у його машині.

Тож ми почали зустрічатися. Незабаром представили одне одного своїм батькам. А коли з’ясувалося, що я ваrітна, ми офіційно оформили наші стосунkи. Весілля не було. Просто та скромно відзначили у сімейному колі. Коли мої розлучені подруги розповідали, що лише після роз лучення набули щастя, я їм не вірила. «Яка нісенітниця» думала я. Але сімейне життя з Артуром розплющило мені очі. Він мені нічим не доnомагав. Навіть коли наро дилася донька. Заробляв коnійки і з гонором заявляв, що забезпечує нас. Через це між нами виникали сварки. А одного разу взагалі прийшов підшофе і з порожнім гаманцем. Я зателефонувала і нажалилася свекрусі. — Не бреши.

Такого, як мій Артур, ще треба знайти. А ти жінка, мусиш терпіти! Терпіти бажання у мене не було, і я виштовхнула Артура геть із дому. Той ночував у мами. Наступного дня прийшов вибачатися. Обіцяв, що таке не повториться. А я, дура, повірила йому. Але повторилося й неодноразово. Після кожної його подібної витівки я виганяла його, він ночував у матері, вранці приходив, вибачався. А я вислуховувала нотації від свекрухи. Мені до чортиків набридли і витівки чоловіка, і розголошення свекрухи. Я заговорила про роз лучення. Звичайно, синочок нажалився, звичайно — матуся прибігла розбиратися. — Чого тоді в ліжко до нього залізла та дитину наро дила?! Я не стала дослуховувати її і виштовхала взашею з квартири. Синочок побіг за мамою. А я зібрала його речі в смітник і поставила біля дверей. Ми вже не живемо разом. І мене не лякає доля матері-одиначки. Мене лякає життя з безвідповідальною людиною.