Так уже вийшло, що ще у студентські роки ми з моїм майбутнім чоловіком звикли все ділити між собою. Коли були студентами, це зрозуміло, що rрошей особливо не було. Якщо ходили у кіно, то кожен сам за себе nлатив. Іноді він міг накопичити та заnлатити за нас обох, але в такому разі я куnувала нам попкорн. Після університету ми одружилися, тепер Альоша – мій законний чоловік. Ми влаштувалися на хорошу роботу, отримуємо пристойно, тому що обіймаємо провідні посади. Тільки ось студентська звичка ділити все між собою лишилася. Ми зараз винаймаємо житло і навпіл nлатимо за оренду. Це стосується всього – комуналку ми теж вираховуємо, хто і скільки годин пропалює світло.
Спільного бюд жету у нас не було і немає. Я якось намагалася завести розмову на цю тему, але Альоша проти. Я навіть не знаю, скільки він приблизно заробляє, але розумію, що чимало. Коли ми ходимо до ресторану, то nлатимо щоразу по черзі. Якщо минулого разу nлатив чоловік, то цього разу зобов’язана nлатити я. Так прийнято в Європі, все-таки рівноправність, але мені іноді хочеться відчути себе леді, яку чоловік може доглядати. А не вставати в туалет, коли офіціант приносить рахунок. У ту ж скарбничку – і тема їжі.
Якщо чоловік на початку тижня куnив картоплю та м’ясо, то я наприкінці тижня куnую курку та макарони. Іноді ми навіть ділимо цю нещасну курку між собою. Так, доходить до такої дрібниці. Якщо його батьки нам дарують rроші на Новий рік, то все це відходить чоловікові. Якщо моя мама надсилає rроші, то вони лише мої. Тільки мене не влаштовує така модель життя. Я не можу повністю довіритися людині. А якщо у нас дитина з’явиться, то як нам у такому разі rроші ділити? Причому в інших моментах у нас з Альошею повне порозуміння. Якщо справа стосується мистецтва, політики, життєвих ситуацій. Мені подобається проводити з ним час, сперечатися, сміятися, просто жити поряд. Єдине, що не так – це фі нанси. Наша найболючіша тема.