Я не розумію, чому дорослих чоловіків так лякають діти? Тим більше, якщо це не їхні рідні діти, та не немовлята? Навіщо бо ятися маленьких дітей, яким абсолютно нічого від вас не потрібно? Мені 36 років, виглядаю я набагато молодшою, це мені самі чоловіки так кажуть. Я вже давно в роз лученні, і маю 5-річного сина Славика. Батько Слави живе закордоном, алі менти надсилає, але із сином спілкується лише по телефону. У мене є своя маленька квартира, працюю я в перукарні. Я нічого не потребую, батька для сина не шукаю, великий гаманець теж. Мені просто хочеться трохи чоловічої уваги та сильного плеча поряд.
Але таких немає, тепер не водяться. Як тільки дізнаються, що я жінка з причепом – так відразу зникають. Навіть якщо я знайомлюся в інтернеті, і все йде добре… Переписуємось із чоловіком, уже домовляємось про зустріч, часто телефонуємо один одному. І тут він дізнається про дитину – одразу зникає, перестає відповідати на повідомлення. Дуже прикро. Ще дякую, що у чорний список не кидають. Якось я зустріла галантного чоловіка. Ми довго спілкувалися, якось у вихідні він мене в кіно запросив. А я вирішила, що не відвозитиму Славика до мами, краще нехай зі мною в кіно сходить, якраз познайомлю їх.
Але коли чоловік побачив дитину, то одразу змінився в особі. Весь час він поводився так, ніби гуляє не з нами. Він дивився на всі боки, не розмовляв і постійно стежив за часом. А коли настала черга nлатити за квитки в кіно, то він куnив лише один – собі. А потім показав жестом мені, мовляв, йди сама собі та своєму синові квиток куnуй. Так само і з попкорном. Він собі велику пачку куnив, а мене з сином без солодкого залишив. Така жадібність мене просто вразила. На вигляд такий приємний чоловік був… навіть якщо він не любить дітей, то міг просто з ввічливості попкорн запропонувати. Добре, що я на початковому етапі зрозуміла, який він бридкий. З того вечора ми перестали спілкуватися. Так і не виходить мені нормального чоловіка собі знайти. Мабуть, їх просто більше не залишилося.