Мені 65 років та останні 25 років я працюю в Італії. Місяць тому я повернулася додому і думала, що назад до Риму не поїду, набридло жити на чужині. На зароблені гроші я вже придбала квартиру та організувала у ній гарний ремонт, при цьому змогла і дітям допомогти, купила донькам по квартирі.
Гроші на життя були, я вирішила нарешті відпочити і трохи пожити для себе, працювати на чужині було нелегко. Але я вже передумала і точно поїду назад. Вся справа в моїй мамі, їй зараз 85 років. У це важко повірити, але моя рідна мати не дає мені спокійно жити. Коли мого чоловіка не стало, і я змушена була виїхати, мама мені дуже допомогла. Вона доглядала мої доньок, яким на той момент було 16 і 19 років. Доньки зараз дорослі, живуть окремо та мають свої сім’ї.
Зараз вона вже живе собі на втіху, але всім оточуючим псує життя. Я її повністю забезпечую, у матеріальному плані вона ні в чому не потребує на цей час. Може, це через вік, але в неї з’явилася якась манія контролю за всіма. Людину з характером важче я не знаю. Я вирішила, що краще жити в Римі, важко працювати, але бути самою собі господинею, ніж терпіти таке або з таким миритися.