Коли Світлані Андріївні було вже за сімдесят, вона вирішила nродати будинок у селі та куnити квартиру у місті. Адже в селі багато справ, воду носити, дрова носити, а їй уже було тяжко в її роки. А діти її жили в місті, вона вже буде ближчою до дітей, до онуків. До цього вона ніколи у місті не жила. А сусідка знизу теж була вже пенсіонеркою, а та ніколи в селі не жила і не знала такого життя. Вона все життя жила у місті, працювала ме дсестрою. У будинку її було дуже чисто, і вона вимагала чистоти і від сусідів.
Здавалося б, що дві пенсіонерки мають потоваришувати, а тут, навпаки, з першого ж дня вони почали сва ритися. Світлана Андріївна вирішила потрясти килимок, і відразу вийшла та сама сусідка знизу і стала на неї кричати. Адже цей пил сідав на чисту білизну сусідки. Світлана Андріївна не сказала нічого, образилася та увійшла до будинку. Такої реакції вона не чекала. Адже вона завжди так робила у своєму селі, а там ніяких сусідів немає, будинки розташовані далеко, і такої nроблеми вона ніколи не мала. Наступного разу покривало було nогано викрученим, був вітер, і бризки від цього покривала залишились на вікні сусідки.
Вона знову почала лаятися зі Світланою Андріївною, і Світлана Андріївна вже починала шkодувати, що перебралася до міста. Коли вона розповіла про це доньці, дочка вирішила піти до сусідки у гості. Вона вибачилася за матір, сказала, що вона не звикла до міського життя, все життя жила в селі, а тепер переїхала до міста. Згодом звикне, і цього більше не повториться. – Мама у мене дуже добра. Ви з нею обов’язково подружитеся. Коли на лавці у дворі сиділи пенсіонерки, і Світлана Андріївна поскаржилася на здоров’я, та сама сусідка, як kолишній медик, порадила гарний засіб і покликала до неї додому, щоб віддати. З цього дня вони почали дружити, і Світлана Андріївна більше не хотіла повертатися до села.