Я приїхала на вихідні до своїх бабусі та дідуся до села. У них переважно всі люди похилого віку в селі, немає жодної молоді. Таке почуття, що повертаєшся на 10 років тому у минуле. Ми з бабусею сиділи на вулиці та чистили картоплю, світило яскраве сонце. Ми про щось розмовляли і тут прибігає до нас у город літній дідусь-сусід. І весь білий такий, що злякався, нормально говорити не може. Мама посадила його на лаву, принесла води. Ми його постаралися заспокоїти та запитати, що трапилося. І дідусь почав розповідати: -Онук мій в аварію потрапив. Мабуть, у дуже дороrу машину врізався. Хазяїн машини мені зателефонував.
Сказав, що я протягом години маю величезну су му грошей на карту скинути. А в мене жодної карти немає, та й грошей таких великих теж немає. Мама підняла паніку, почала думати, у кого в селі є банківська карта. Тому що всі звикли свою nенсію на пошті отримувати, банкоматів на селі немає. А я почала думати… Онука сусіда я знаю, він зараз в училищі навчається на інженера. Звичайний студент, то звідки в нього машина могла з’явитися?
Я попросила сусіда зателефонувати онукові і спитати про ава рію, щось тут не сходиться. Але сусід навіть розлютився, що його словам не вірять. Проте подзвонив. І тут онук сказав, що ніякої машини в нього немає, в аварію він не потрапляв. Дідусь ще раз зателефонував до свого сина, щоб ще в нього переконатися. І син підтвердив, що не має онук машини. Дідусь ще півгодини з ними розмовляв, заспокоювався. А виявилось, що йому тоді зателефонували звичайні шахраї, які гроші вимагали. Добре, що не виходило їм гроші скинути, бо взагалі без нічого залишилися б. Потім віддали номер телефону їх у поліцію, хай ловлять і розуміються.