У будинку задзвонив телефон. Моя дружина взяла слухавку. -Доброго ранку! Виявилося, це Толік – kолишній однокласник моєї дружини. Випустилися зі школи вони приблизно 15 років тому. Звичайно закрутилася розмова, були типові дружні люб’язності, розпитування про життя та інше. Потім розмова стала текти зовсім по-іншому: – Вибач звичайно, що дзвоню з цієї причини, але мені більше нема до кого звернутися, тому що всі, кому я дзвонив, вже відмовляли мені.
Мені всього потрібно 2 тисячі, і я незабаром обов’язково тобі повернути гроші обіцяю. Моя дружина, звісно, вирішила доnомогти своєму старому приятелю. Вона залишила дітей зі мною, взяла свою сумочку і поїхала автобусом до того кафе. Приблизно через 30 хвилин вона мені зателефонувала. – Уявляєш, я приїхала в кафе, а весь клас чекає на мене одну, – говорила моя дружина. – І всі були тверезі та гроші з собою. Ось жартівники які! Вони вирішили зібрати весь клас і піти прогулятися.
Звичайно, все так і зробили. Найголовніше, що кожен із них з’явився! А мені кажуть “Якби ми призначили зустріч на місяць уперед, ніхто б не прийшов – ну, можливо, кілька людей. У всіх є робота, дім, діти, зрештою. Ніхто не може втекти від своїх справ. Ми добре проводимо час разом, тому що ми тут. Потім моя дружина сказала мені, що вона давно не була на подібній вечірці. Всі були такими ж добрими та радісними. Я був радий за неї.