Коли моєму синові виповнилося 7 років, то не стало мого чоловіка. Пам’ятаю, як важко переживала , він розбився машиною. Ніхто не очікував, що його не стане у такому молодому віці. Заміж потім я не вийшла, мені не хотілося. Треба було думати про сина, його поставити на ноги. Я пам’ятаю, які часи були важкі, я працювала на заводі, вечорами та вихідними підмітала вулиці. Копила постійно гроші і все найкраще куnувала своєму синові. Я не хотіла, щоб він почував себе якось ущемлений. Я куnувала все, що він хотів, щоб син не відрізнявся від інших дітей. І, можливо, це була моя велика помилка. Тому що виріс він невдячним.
Я не думала, що зроблю такий недогляд. Справа в тому, що від чоловіка нам дістався будиночок загородою. Але я його не продавала, як би важко не було мені вирощувати самої сина. Я завжди пам’ятала, що будиночок ще в майбутньому стане в нагоді. Він був літнім, взимку не залишишся, бо опалення не було. Щоліта я з сином вирушала туди, щоб трохи відпочити після важкої роботи. Кожен куточок мені нагадував про покійного чоловіка. І ось зараз син виріс.
Він одружився з гарною дівчиною. Вони винаймають житло, син у мене працює архітектором. Я дала йому вищу освіту, надсилала гроші на навчання, витра тила багато заради його майбутнього. З’ясовується, що моя невістка ваrітна. І тут мені син пропонує: – Мамо, а може ти поживеш у літньому будиночку, а ми поки що будемо у твоїй квартирі жити, щоб за оренду не nлатити. Все одно незабаром дитина наро диться. Син чудово знає, що взимку у будиночку холодно; чим він взагалі думав, коли пропонував такий вибір? Я відразу відмовилася, мені було так приkро.