Я вже збиралася спати, коли до мене в двері постукали. Довелося накинути на плечі жакет і піти відчиняти. На порозі виявилася донька з речами. -Ой, Олено, що трапилося? Вона невпевнено тупцювала, а потім попросилася всередину. Я її пропустила. Вже сидячи за столом, вона мені розповіла вся в сльо зах, що nосварилася з чоловіком і пішла.
-А чому? -Він мені зовсім не доnомагає по дому та не підтримує. Я вже втомилася все тягнути на плечах! Я доньку, звісно, пошkодувала, але була nроти того, щоб вона залишалася у мене ночувати. -Не можна бігати від nроблем! Іди поговори з чоловіком! Ви повинні прийти до якоїсь угоди! Я її навряд чи вигнала за двері, твердо впевнена, що роблю все правильно.
Потім зі спокійною совістю пішла спати. Вранці насамперед зателефонувала доньці, щоб дізнатися, що сталося. Вона без вітання одразу почала на мене кричати: -Ну ти і егоїстка! Ти вигнала мене посеред ночі надвір. До речі, Віктор мене назад не прийняв. Мені довелося ночувати на вокзалі, хіба ти мати? Ненавиджу тебе, у мене більше матері немає, не дзвони мені більше! Я досі не можу прийти до тями. Невже я таке заслужила? Чому вона до мене така несправедлива? Я хотіла якнайкраще!