Я одержимий. Ні. Чи не бісом і не демоном. Я одержимий дівчиною. Того дня я безцільно тинявся вулицями. І раптом помітив дівчину, що вийшла з магазинчика. Зріст нижче середнього. Трохи підвищували її підбори туфель. Фігура чудова. Хода та грація говорили, що вона або гімнастка, або танцівниця. Руде волосся було закручене в якусь споруду на голові, тому про їх довжину я не міг судити. Я обійшов її, щоб побачити обличчя поблизу. У цей момент вона набирала якесь повідомлення у своєму телефоні. Кругле обличчя, пухкі губи, довга шия.
На вигляд близько двадцяти п’яти років. Трохи пройшовши, я зупинився, вдав, що розглядаю вітрину. Коли вона пройшла за мною, я пішов далі за нею. Тримаючи відстань близько десяти метрів, я крокував за нею. Не вважайте мене за якогось маніяка. У мене і в думках не було тим чи іншим способом завдати їй шкоди. Я лише хотів побачити її. Я провів її додому. Мене вона, захоплена своїм телефоном, не помічала… Наступного дня я чекав на неї біля будинку. Мене, як магнітом, тягло туди. Я бажав знову побачити її.
Вийшла вона за хвилин п’ятнадцять, після того, як я сів на лаву. Сьогодні вона була у кросівках. Вона стала меншою на зріст. Але залишалася такою ж милою, як і вчора. Я проводжав її всюди, куди б вона не йшла. Провівши її додому, сам повернувся до себе. Мене вона “вирахувала” на четвертий день. Злякалася, мабуть. Тому що почала йти швидше. Щоб не лякати її, мені довелося відстати на досить пристойну відстань. Я розумію, що це якась одержимість. Я не можу до неї наблизитися, але я й не можу не бачити її. Це доставляє мені і муку, і щастя. Вже місяць я переслідую її. Але тепер моя одержимість трансформується. Тепер я хочу доторкнутися до неї…