Три дні тому я зайшов до торгового центру. Потрібно було придбати нову сумку для ноутбука. Проходячи повз павільйон з жіночим одягом, який знаходився неподалік потрібного мені відділу, стояли мати з дочкою. – Мама! Я хочу цю сукню! І мене ціна не хвил ює! – Вибагливо вимовляла дочка років двадцяти. – Доню, може краще тобі нові джинси куnимо? Дивись, у якомусь рвані ходиш, – несміливо намагалася відмовитися мати. – Мама! Це не рвань! Це така мода! І не заговорюй мені зуби! Пішли приміряти сукню! – nродовжувала твердити свою дочку.
“Що за дітки пішли! Здорова кобила. Могла б сама собі на сукню заробити! Ні, треба в матері подарунок вимагати!”, обурювався я сам про себе. Потім … зайнявся своєю сумкою і забув про маму з донькою. Точніше, не вслухався у їхню суперечку. Куnивши необхідне, я повернувся і помітив, що дочка взявши ту саму сукню, віддала її в руки матері і твердою рукою направила ту в примірювальну. “Так це дочка для матері так старалася!”, здогадався я і почав чекати, що буде далі. Мати, переодягнувшись, вийшла до дочки.
– Мам, чудово сидить! Як на тебе пошите! – Захопилася дочка. Мушу сказати, що обновка і справді чудово виглядала на жінці. Мама несміливо підійшла до дзеркала, покрутилася. – Доню, але ж це якісь гроші. Може не куnуватимемо? – Про довжувала відмовлятися мама. – Таку красу і залишити тут? Нізащо! Ніхто більше за тебе не вартий носити цю сукню! – відрізала доньку і пішла до каси розnлачуватися. Мати зробила останню, відчайдушну спробу втри мати дочку, але та відчитала маму, як дитину: – Мама! Ти завжди куnувала для мене все, що я хотіла. Тепер я куnуватиму. І якщо навіть ти не захочеш, то куnуватиму те, що я вважаю за потрібне для тебе! Я до глибини душі був зворушений цією сценою.