З другим чоловіком разом прожили майже 10 років. Познайомилися ми в досить зрілому віці, мені тоді вже було 42, Євгену – 45 років. Для нас обох це був другий шлюб. У мене від першого шлюбу є дочка і син, які живуть давно своїм життям, вони вже створили свої сім’ї, мають своє житло. У мого чоловіка теж від першої дружини є дочка, але я її практично ніколи не бачила, бачила тільки на фотографіях.
Вона і її мама живуть в області. 10 років про неї не було ні слуху, ні духу. Але нещодавно мій чоловік захво рів. Тільки в цей період я зрозуміла, що було великою помилкою те, що ми не розписані. Я витр атила багато грошей на ліkування чоловіка, але йому краще не стало. Ось зайшла якось до нього в палату, а там його дочка з нотаріусом, переписують житло мого чоловіка на заkонну спадкоємицю.
Я не знала, що сказати, Євген переді мною вибачився і сказав, що не міг інакше вчинити, адже це його рідна дитина. Поки я живу в квартирі Жені, але впевнена, що, коли його не стане, прийде його дочка і попросить звільнити територію. Вона до мене дуже вороже ставиться, хоча я не маю ніякого відношення до того, що її батьки розлучилися. Таке відчуття, що останні 10 років були витрачені даремно, адже я стільки вкладалася в наш загальний побут, а тепер залишуся ні з чим.