Я була заkохана. По самі вуха. У свого викладача економіки. Не хочу довго розсусолювати свої думки, мрії, бачення… Будь-яка заkохана дівчина опише вам всі мої думки і мрії з точністю сто відсотків… Одного разу він покликав мене до свого кабінету. – Ти що витворяєш, Сімакіна? – Я люблю вас! – Це ти називаєш любов?! Демонструєш свої почуття на весь університет, студенти та викладачі сміються з мене. Така твоя любов?! У мене дружина і дворічна дочка! Я не хочу, щоб у них навіть тіні підозри виникло. Ти не любиш мене, Сімакіна! Ти свою любов любиш! А мене підставляєш! Ганьбиш на весь університет!
Тримайся від мене подалі Сімакіна! Я кілька разів намагалася вставити свої слова в монолог викладача, але він не дав мені такої можливості. Я, з очима повними сліз, вискочила з його кабінету, вибігла з Університету, прибіrла додому, і тільки тут дала волю почуттям. Розревілася як білуга… Я не ходила на заняття тиждень. Тільки б не бачити його. Того, хто розбив вщент мої мрії, наплював на мої почуття, того, хто думав лише про себе, не давши мені і шансу що-небудь сказати. Я не могла перебувати поруч з ним і не бажала його бачити.
Я просто зненавиділа його. Потім я перевелася в інший ВУ З, на спеціальність, аналогічну моїй. Через буквально місяць я повністю звільнилася від своєї мани. Я зрозуміла, що він мав рацію. Я не його любила, а саме свою любов. Надумала собі чорт знає що, нафантазувала всяку нісенітницю. І він, нехай в дуже rрубій формі (напевно, по-іншому і не подіяло б) вирвав як бур’ян мою любов з мого ж серця. Він був відмінним викладачем. Легко, в доступній формі пояснював матеріал. Так само він вчинив зі мною. Нехай не легко, а жорстко, але чітко і тямущо показав, що мої почуття нічого спільного з любов’ю не мають. І я дуже вдячна йому