Нещодавно моєму чоловікові Володимиру виповнилося 70 років. Чоловік ніколи не любив святкувати дні народ ження, але це така солідна дата… На щастя, чоловік сам попросив запросити дітей і онуків. Я була щаслива… Кілька днів тому нашому сусідові стукнуло 65. Ми теж були запрошені на це застілля, і були зворушені тим, наскільки тепло його вітали діти та родичі. А невістка навіть принесла величезний торт – випечений власноруч. Я зателефонувала дітям за два тижні до дати. Попередила їх, щоби жодних подарунків не куnували.
Адже чоловікові вже 70 років! Що йому потрібно в ці роки? Головне, щоб вся родина була поряд. У нас двоє синів. Старший давно вже одружений, а у молодшого все не складається. Вранці я прокинулася дуже рано і розпочала підготовку до свята. Увечері, у призначену годину, приїхали друзі та родичі. Але найбажаніших гостей все не було… Ми вже сіли за стіл, бо було незручно перед гостями: вся їжа стила… Володя постійно посміхався, але я бачила, що все це награно. Старший син зі своєю дружиною приїхали тоді, коли ми вже прибирали зі столу.
Сказав, що були nроблеми на роботі. Звичайно, зателефонувати і попередити ніяк не можна було… Молодший загалом приїхав наступного дня, але навіть не спробував пояснити причину своєї відсутності днем раніше. Володя таки радів: пізно, але приїхали. Увечері я запитала у чоловіка: -Володь, ну, чому ти такий сумний? Вони ж завжди спізнюються… -Так завжди. Але це така дата. Та й раніше ми їх не часто смикали. Невже я заслужив усе це? Після цих слів мені стало дуже сумно та приkро. Адже ми вже не молоді, кожен наш день може бути останнім. Так, діти колись зрозуміють свою провину, але тоді буде, швидше за все, вже пізно.