Чотири роки вже як одружені Каріна та Борис. І всі чотири роки дружина регулярно, із завидною постійністю ставить риторичні питання, що починаються з тих самих слів: “Коли ми дитинку народимо…?”. Чому питання риторичні? Тому що, незважаючи на все, народжувати Каріна ще довго не збирається… Одружившись, молодята почали жити в однокімнатній квартирі бабусі Бориса. Бабуся переїхала жити до дочки із зятем, батьків Бориса, а свою квартиру поступилася молодятам.
– Однокімнатна? Замало, – зробила невдоволене обличчя Каріна. – Коли ми дитинку народимо, як тут помістимося? Потрібно цю продати, і купити побільше квартиру. – Ти губи назад закатай, – поставила невістку, що зарвалася, на місце бабуся. – Квартира моя та продати її я вам не дозволю. Хочете свою велику квартиру, самі на неї заробіть… Рік вони збирали на квартиру, потім Каріна видала своє чергове запитання: – Ми, такими темпами, на квартиру ще років десять збиратимемо. Коли ми дитину народимо, як без машини обійтися? Та й мені, ваrітною автобусами мотатися важко буде. А раптом нашкодить малюкові? Але Борис не повівся на провокацію дружини. Насамперед своє житло, а вже потім інше, у тому числі й машина… Щоліта Карина пристає до чоловіка з вимогою повезти її на море.
– Коли ми дитинку народимо, то де візьмемо час на відпочинок? А ліkарі, між іншим, радять відпочинок перед вarітністю. Ось у мами своєї спитай. Ми все накопичуємо і накопичуємо, а коли жити почнемо?.. Якось Каріна з Борисом розпочали сварку. Привід не важливий. Важливо те, що чоловік підвищив голос на дружину, а дружина відразу примудрилася вставити свій улюблений вислів: – Коли ми дитинку народимо, ти так само на мене кричатимеш? – Не буде у нас дітей! – загарчав Борис. – Тому що ми з тобою розлучаємося!