Глаша була страաненькою на обличчя, точніше, зовсім непривабливою. У неї було рідке волосся, з якого неможливо було зробити нормально кісу або хвостик. Брови та вії були білі, так що їх практично не було видно. Сама Глаша була блідою, а ще ластовиння з’явилися наче брудні крапки. Так ще й ім’я дівчинки було старовинним – Глаша. Так її мама на честь бабусі назвала, а дівчинка со ромилася свого імені, та й у школі всі знущалися, вигадували прізвиська. Усі вважали своїм обов’язком обов’язково сказати Глаше у тому, що вона неприваблива.
Стара сусідка казала їй так: -Всі дівчата на лавці з хлопцями сидять, а ти Глаша все одна і одна … воно і зрозуміло, бог тебе красою не нагородив. Школу Глаша закінчила як сіра мишка. Подруг не знайшла, стосунків у неї не було. Вступила дівчина до інституту. Тут однокурсники вже не сміялися з її зовнішньості, але так і ніхто не став з нею спілкуватися. Якось прогулювалася Глаша парком. До нєї підбіг собака, видно було, що пес намагається ії поманити за собою. Глаша побігла. Пес вивів її за кущ, де лежав його господар-красивий чоловік, у якого була розбита пів обличчя і вивернута рука.
Глаша викликала швидkу, до ліkарні поїхала разом із псом та швидkою. Через півгодини господаря собаки-Андрія привели до тями. Виявилося, що його пограбували, то ще й сильно побили. Добре, що вірний пес був поруч і привів на доnoмогу Глашу. Через півроку Андрій зі своїм рятівником – Глашею вже розписалися. Глаша одразу погарнішала, вона перефарбувала своє волосся, стала гарно наносити макіяж. Обличчя так змінилося. А поряд з нею біг волохатий пес і високий галантний Андрій. Ніхто в класі спочатку повірити не міг, що це та сама Глаша, яка була найстрашнішою дівчинкою в школі.