Максим довго не помічав нову співробітницю їхнього відділу. Альона була зовсім не з тих жінок, які привертають увагу протилежної статі. Одягалася вона завжди непоказно, відрізнялася тендітною статурою, блідою шкірою, темним волоссям. Занадто проста для завидного московського холостяка. Максим, будучи гурманом жіночої краси, віддавав перевагу ефектним, яскравим жінкам і не прагнув серйозних стосунkів. Його цілком влаштовували жаркі, короткочасні романи однією нічі. Сам він завжди подобався жінкам та активно цим користувався.
Помітив він Олену приблизно через півроку після того, як вона влаштувалася до них. Він став виnадковим свідком діалогу двох колег. -Пам’ятаєш ту телицю з відділу nродажів? Темна така, непоказна, але фігурка нічого так, якщо придивитися… -Ага. Її Олена звуть? -Так. -Я намагався її підчепити. А вона стала вдавати з себе недоторкання, але я показав їй її місце. -Ти Що силою її? – здивувався другий колега.
-Поки що ні, але . якщо знадобиться, доведеться вдатися. Приїхала з якоїсь глушині і вдає з себе незрозуміло що. Максимові діалог зовсім не сподобався, але він не став втручатися. Проте, до Олени придивився, навіть сів поруч із нею під час перерви. У процесі діалогу з’ясувалося, що вона дуже приємна жінка. Вони згодом навіть погуляли. Коли він до неї прив’язався, сердився щоразу, коли згадував про те, що колега посмів до неї чіплятися. Він підловив його одного і сказав пару ласкавих. Невдовзі вони почали зустрічатися. Нині вже три роки у щасливому шлюбі.