Я працюю вчителькою української мови та літератури у сільській школі. Проб лема полягає в тому, що живу я в місті. Спочатку я їхала на роботу автобусом. Мені доводилося двічі щодня терпіти світські бесіди бабусь і спітнілі пахви. Потім я познайомилася з логопедом з нашої школи Каріною. Нею виявилася дівчина мого віку, яка приїжджала на роботу власною машиною, подарунок про чоловіка, як вона потім розповіла.
Коли ми з нею розмовляли, виявилося, вона живе за дві вулиці від мене. Після цього на її пропозицію ми почали їхати разом. Якось Карина забула свій гаманець удома, а їй потрібно було на манікюр та стрижку того дня. Тоді я їй у борг віддала аж 1000 гривень. Наступного дня вона мені ці гроші не повернула, і наступного, і другого. Коли ми отримали зарnлати, я спитала, коли Карина збирається повернути мені борr. Вона лише посміялася.
– Ти цю жалюгідну тисячу вже давно проїздила на моїй ластівці. Думаєш, бензином за «дякую» заправляють? Дурниця. Я сказала, що вона може залишити гроші, якщо вони їй потрібніші. Образа пропалювала мене зсередини. Вона жила в рази краще за мене, грошей особливо не потребувала – її чоловік повністю фі нансово забезпечував її, а я жила одна в орендованій квартирі, і в мене кожна монета була на рахунку. Там, де гроші, дружби не існує, ось що я вам скажу.