Дружина Ігоря втекла від нього з приїжджим чоловіком у місто, залишивши йому доньку, якій виповнився рік. Родичі радили Ігореві віддати дівчинку в дитячий будиноk і розпочати життя спочатку, але він про це й думати забороняв. Не міг він свою кровиночку кинути. Сусідка Зоя шkодувала Ігоря, який залишився зовсім один, але доньку дуже любив. Вона давно овдовіла, мала тільки тринадцятирічного син Яківа. Стала Зоя частим гостем у будинку Ігоря, приносила йому їжу, доnомагала доглядати дитину.
Коли Єва почала говорити, вона насамперед назвала Зою мамою, жінка зніяковіла. Тоді Ігор, витираючи сльози, запропонував: -Зоя, Вийдеш за мене? Євочка тебе мамою називає, стань їй. Зоя і сама встигла прив’язатися до Ігоря та дівчинки, але боя лася реакції сина. Яків сприйняв новину спокійно. -Я так і знав, що так буде. Давно пора. Ми й так майже як сім’я живемо. Так зникла огорожа між будинками. Жили вони дружно, разом працювали, обробляли землю, дбали про худобу. Яків Єву дуже полюбив. Коли дівчинці було лише сім років, сталося нещастя. Ігор потонув у болоті, коли з приятелем вирушив на полювання.
Зоя залишилася одна з дітьми і стала вдовою вдруге. Непросто їй довелося, але дуже старалася виховати їх гідно. Яків поїхав у місто, здобув освіту в технікумі. Потім у їхній будинок знову прийшло горе. Зої поставили невтішний діагноз. З кожним днем жінка згасала, на смертному одрі вона попросила сина завжди піклуватися про Єву. Він довго розмірковував над словами матері. Згодом зрозумів, що kохає дівчину. Нічого nоганого в його почуттях не було, адже вони не були родичами. Єва теж тяглася до нього. Церква благословила їхній шлюб, але в селі почали ходити різні чутки, мовляв, брат одружився з сестрою. Багато людей стали обминати їхній будинок стороною. Але Єва і Яків були по-справжньому щасливі.