Коли мені було 5, я жила з мамою і її залицяльником, Вадимом. Весь день я сиділа в своїй кімнаті, так як Вадим не хотів мене бачити, а коли я виходила в туалет або на кухню, і виnадково попадалася йому в очі, він кричав, щоб я забралася в свою кімнату і більше не виходила, поки він удома. Так ми і жили до одного дня. Одного разу я почула крики мами з Вадимом, що доносяться з вітальні. Вадим говорив, що йому не потрібна жінка з дитиною. Мама спочатку nлакала, потім раптом голосно сказала: – Я знаю його адресу. Відвеземо її до нього. Через півхвилини мама вже люто кидала мої речі в пакет, я, 5-річна дівчинка, nлакала, спостерігаючи за цим, а мої сльози дратували Вадима, який постійно повторював: – – Ти вже доросла дівчина. Чого ти ревеш, як немовля, я не зрозумію! Так … доросла дівчина 5-років… Потім ми сіли в машину, їхали довго-довго і, нарешті, приїхали. Мама вручила мені папку з документами.
Я nлакала, хотіла взяти її за руку, але вона не дала. Мене поставили перед дверима власного будинку, і вже через кілька секунд мами не було. Ось так вона випарувалася з мого життя. Двері мені відкрила Тамара. Це була друга дружина мого біологічного батька, Аркадія. Вона запросила мене в будинок, запропонувала какао з шоколадом і сіла задавати мені дурні питання типу «А який твій улюблений колір?«, “А ким ти хочеш стати?”і так далі. Коли з роботи повернувся ТАТО Аркадій, вони з Тамарою почали голосно сперечатися через мене. Батько називав дружину дурочкой, говорив, що бути такого не може, що я його дочка, а Тома захищала мене і ясно дала зрозуміти батькові, що мене вони залишать у себе і ні в якій дитбудиноk не здадуть. У Томи був син старший за мене на 5 років. Він уже вчився в школі, а я тільки готувалася. Ваня доnомагав мені з уроками, а незабаром я, запитала дозволу у мачухи і стала називати її мамою.
Все йшло прекрасно, поки мама не вирішила подати на роз лучення. Виявилося, Аркадій регулярно зрад жував їй і жив на дві сім’ї. Після роз лучення Аркадій з’їхав від нас, так як будинок належав томі. Мама влаштувалася на роботу за професією: вона шила сукні на замовлення, а я була її моделлю-манекенницею. Наші справи пішли в гору. Нещодавно мама відкрила власне ательє весільних суконь. Ваня тоді вже взяв на себе всі паперові питання нашого бізнесу, я вела сторінки в соціальних мережах, а мама займалася найголовнішим – створенням цих шедеврів. Одного разу до нас прийшла моя біологічна мати і почала просити вибачення, що кілька років від неї не було новин. Вона сказала, що весь цей час шукала мене. – Шукати мене не довелося б. Я жила і живу там же, де ти мене залишила. Мені потрібно дякувати Тобі насправді, адже ти подарувала мені те, чого з тобою у мене ніколи б не було – сім’ю. Після цього я її не бачила.